В нашому суспільстві панує думка, що у випадку розлучення батьків діти залишаються проживати з мамою.
Але ця думка є помилковою, що в черговий раз доведено адвокатом Сергієм Максимчуком у справі 221/6163/16-ц, який захистив інтереси клієнта та виграв справу у судах.
Фабула справи така. Ще у 2016 році до нас звернувся по допомогу клієнт, який мав сплачувати аліменти, не зважаючи на те, що дитина тривалий час проживала з ним. Оскільки на момент звернення до нас в нього вже був негативний результат розгляду справи судом його позову про звільнення від сплати аліментів, ми запропонували йому спочатку рішенням суду визначити місце проживання дитини з ним, а вже на підставі цього рішення вирішувати в суді питання щодо звільнення від сплати аліментів.
Справа була нелегка та тривала більше двох років. Адвокату довелось разом з клієнтом зібрати цілу купу доказів. І ось у грудні 2018 року у справі була поставлена крапка, дитина залишилась проживати з батьком.
При цьому судами було враховане наступне:
- позивач має роботу, займається додатково підприємницькою діяльністю та має стабільний дохід;
- за місцем роботи та проживанням позивач характеризується позитивно;
- позивач є власником квартири;
- маються численні акти та довідки, що батько з дитиною з 2015 року проживають разом;
- відповідно до актів обстеження матеріально побутових умов, проведених працівниками служби у справах дітей встановлено, що квартирі позивача створені необхідні умови для проживання та розвитку малолітньої дитини;
- згідно розписки 2015 року бабуся по материнській лінії добровільно передала онука його батьку;
- дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад, де характеризувалась позитивно. При цьому, зауважено, що вихованням займався батько, активну участь у вихованні приймають баба та дід зі сторони батька. За час перебування дитини в групі мати або родичі з її сторони до закладу не з'являлись;
- рішенням міської ради визначено місце проживання малолітнього сина разом із батько;
- відповідно до листа директора навчально-виховного комплексу дитина мешкає разом із батьком, мачухою та сестрою;
- мачуха хоч і не є біологічною матір'ю дитини, але дитина за власним бажанням називає її мамою;
- психологічний клімат, де мешкає дитина - сприятливий. Між дитиною та батьками відчувається тісний емоційний зв'язок, у сім'ї панує взаєморозуміння й взаємоповага, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, узгодження виконання обов'язків відповідно до інтересів членів родини;
- батько та мачуха достатньо приділяють увагу дитині. У родині є свої сімейні традиції, дитина разом з батьками проводить вільний час;
- у дитини спостерігається емоційне благополуччя;
- дитина сторониться розмов про біологічну матір, пояснюючи тим, що він не відчуває любові й лагідності від неї, не виявляє бажання спілкуватися з нею через те, що його непокоїть, що відповідач забере його жити до себе, чого не хоче;
- покази свідка, що є вчителем дитини, та яка зазначила, що хлопець прив'язаний до батька, який займається його вихованням. Коли його мати приходить до школи, дитина одразу ж замикається, простежується відсутність контакту сина та матері. В сім'ї, де проживає дитина панують доброзичливі відносини та взаємоповага;
- думку дитину, який пояснив, що хоче проживати із батьком, йому подобається проводити час з мачухою, яку він назвав мамою;
- у дитини є всі умови для занять і відпочинку- окрема кімната, яка облаштована дитячими меблями та комп'ютером, письмовий стіл, іграшки;
- доказів, які б свідчили, що позивач неналежно виконує свої обов'язки по відношенню до дитини, не приділяє їй достатньо уваги, перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною, а також, що його поведінка може зашкодити розвитку дитини, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано, тобто, батько дитини приділяє належну увагу і турботу, піклується про його здоров'я, розвиток, забезпечує усім необхідним.
В свою чергу відповідач не надала суду доказів щодо наявності нерозривного контакту з дитиною, зважаючи на відсутність позивача у житті дитини понад два роки, сприятливого середовища для проживання та розвитку дитини.
Тому, не зважаючи на наявність у відповідача власного житла з задовільними умовами проживання, та можливістю надання дитині окремої кімнати, роботи, стабільного доходу, суди, враховуючи думку дитини, інтереси дитини, які у вирішенні даного спору є першочерговими, прийшли до висновку про задоволення позову та визначення місця проживання дитини разом з батьком.
