1 июля 2015 года руководителем адвокатского бюро был подан административный иск о признании противоправным и отмене отдельных положений приказа № 415 ог от 12 июня 2015 «Об утверждении Временного порядка контроля за перемещением лиц, транспортных средств и грузов (товаров) через линию соприкосновения в пределах Донецкой и Луганской областей» в части, ограничивающий права гражданина Украины.Окружний адміністративний суд міста Києва
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корп. 1
Позивач:
Прядко Олена Дмитрівна
e-mail: main@lawfirm-pryadko.com
Відповідач - 1:
Антитерористичний центр при Службі безпеки України,
01010, м. Київ, вул. Московська, будинок 5/2,
ЄДРПОУ 20003727,
засоби зв’язку: (044) 5030520.
Відповідач -2:
Служба безпеки України,
місцезнаходження: м. Київ, вул. Малопідвальна, 16,
поштова адреса: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 33,
код ЄДРПОУ 00034074,
засоби зв’язку: тел. (044) 2794397.
Третя особа:
Міністерство юстиції України,
01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, будинок 13,
ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 00015622,
засоби зв’язку: (044) 2783723.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
про визнання протиправним та скасування окремих положень наказу № 415ог від 12 червня 2015 року «Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» в частині, що обмежує права громадянина України
12 червня 2015 року начальником штабу - першим заступником керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей генералом-майором І. В. Тимошенко було прийнято наказ № 415ог, яким затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей (надалі за текстом – Тимчасовий порядок).
Пунктом 1.3. Тимчасового порядку визначено, терміни:
неконтрольована територія – територія, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не у повному обсязі повноваження, передбачені законодавством України;
дозвіл фізичній особі – рішення відповідного підрозділу з питань режиму та економічної діяльності на територіях прилеглих до смуги безпеки через лінію зіткнення про перетин фізичними особами лінії зіткнення в рамках діючих контрольних пунктів в'їзду-виїзду (далі - КПВВ), на підставі якого дані про особу вносяться до електронного реєстру;
лінія зіткнення - для цілей Тимчасового порядку умовне розмежування території Донецької та Луганської областей між територією де розміщені населені пункти, у яких органи державної влади України не здійснюють або здійснюють не у повному обсязі свої повноваження та підконтрольними територіями;
координаційний центр (далі - КЦ) - це підрозділ з питань режиму та економічної діяльності на територіях прилеглих до лінії зіткнення, який створений при оперативному штабі з управління АТО, з метою координації діяльності координаційних груп та організації видачі дозволів для фізичних та юридичних осіб (далі - осіб), транспортних засобів до складу якого входять представники Служби безпеки України (далі - СБУ), Збройних Сил України (далі - ЗСУ), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Національної гвардії України (далі - НГУ), Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС).
Пунктом 1.4. Тимчасового порядку встановлено: Громадяни України за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу, а іноземці та особи без громадянства паспортний документ, або документ, що його замінює (відповідно до п. 1 ст. 2 Положення про прикордонний режим, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року N 1147), а також внесення даних про таку особу до електронного реєстру, мають право на вільний та безперешкодний перетин лінії зіткнення через БП, КПВВ.
Але, в той же час таке право фізичних осіб на вільний та безперешкодний перетин лінії зіткнення суттєво обмежено, оскільки наступним пунктом 1.6. Тимчасового порядку встановлена заборона перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом, за винятком нерегулярних перевезень для окремих організованих груп людей (біженців, дітей для оздоровлення та відпочинку тощо), за відповідним дозволом, виданим рішенням КЦ.
Розділом VII Тимчасового порядку встановлено:
7.1. Дозвіл фізичній особі надається за умови надання згоди на обробку та зберігання її персональних даних в інформаційно-телекомунікаційній системі та при наявності однієї з таких підстав:
1) проживання на неконтрольованій (контрольованій) території особи, яка намагається в’їхати на цю територію, або її близьких родичів чи членів сім’ї, що підтверджується документами, виданими уповноваженими державними органами України;
2) розташування на неконтрольованій (контрольованій) території місця поховання близьких родичів або членів сім’ї, що підтверджується відповідними документами;
3) смерті близьких родичів або членів сім’ї на неконтрольованій (контрольованій) території, що підтверджується відповідними документами;
4) наявності права власності на об’єкти нерухомості, які знаходяться на неконтрольованій (контрольованій) території;
5) необхідності участі у забезпеченні національних інтересів України з метою мирного врегулювання конфлікту чи з гуманітарних питань;
6) необхідності виконання дипломатичних та консульських функцій, в тому числі в рамках діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна (виключно за клопотанням або погодженням з МЗС).
7) необхідності виконання функцій в рамках діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна (виключно за клопотанням або погодженням з МЗС);
8) здійснення регулярних поїздок на неконтрольовану (контрольовану) територію (трудова діяльністю, навчання, оздоровлення, тощо).
7.2. Для отримання дозволу фізичній особі необхідно подати або надіслати каналами поштового, електронного зв'язку або подає до КЦ, КГ, КПВВ, блокпост першого рубежу:
1) заяву, в якій вказується маршрут переміщення (населені пункти), мета та термін знаходження в районі проведення АТО (контрольованій чи неконтрольованій території);
2) копію документів, що посвідчують особу (відповідно до п. 1 ст. 2 Положення про прикордонний режим, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року N 1147);
3) копію документа, що підтверджує перебування на території України на законних підставах (для іноземців та осіб без громадянства);
4) копію сторінки паспортного документа або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи;
5) копію документа, що підтверджує мету виїзду на неконтрольовану територію:
проживання особи, яка намагається виїхати на неконтрольовану (контрольовану) територію проведення АТО, або її близьких осіб чи членів сім'ї на території проведення АТО;
місце поховання близьких осіб на неконтрольованій (контрольованій) території;
відомості про смерть або хворобу близьких осіб на неконтрольованій (контрольованій) території;
право власності на об'єкти нерухомості, які знаходяться на неконтрольованій (контрольованій) території;
клопотання або погодження МЗС України (для іноземців та осіб без громадянства);
інші документи, що можуть підтвердити мету в'їзду на неконтрольовану (контрольовану) територію;
6) копію свідоцтва про народження дитини, яка буде перетинати лінію зіткнення.
У разі подання документів засобами електронного зв'язку, подаються їх електронні копії.
Про рішення щодо включення в реєстр заявник повідомляється на електронну адресу, вказану у заяві фізичної особи.
При надходженні заяви на електронну пошту координаційної групи та Координаційного центру заявник отримує автоматичну відповідь-підтвердження про надходження звернення до адресата.
7.3 Дозвіл фізичній особі надається на підставі заявок:
протягом 10 діб через відповідний підрозділ з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії зіткнення, блокпости першого рубежу;
протягом доби через контрольні пункти в’їзду-виїзду або блокпости першого рубежу на напрямках руху при наявності відповідних документів (документи про смерть або хворобу близьких осіб; документ, що підтверджує місце поховання близьких осіб) за письмовим (усним) погодженням керівників КЦ та КГ.
7.4. Перевірка громадян проводиться протягом 10 діб уповноваженими особами СБУ, МВСУ, ДПСУ, ДМСУ, ДФСУ, ГПУ та підтверджується підписом посадової особи, яка її проводила.
7.5. Після надання дозволу фізичній особі, КЦ та КГ формують електронний реєстр та щоденно каналами захищеного зв’язку передають його до ДПС України. Дані про дітей, які не досягли 16 років заносяться разом з даними осіб, що їх супроводжують.
7.6. Дозвіл фізичній особі надається для одноразового або багаторазового (строком на один рік) в’їзду на неконтрольовану (контрольовану) територію та виїзду з неї. Для іноземця або особи без громадянства дійсний протягом терміну, що не може перевищувати дозволений строк перебування іноземця або особи без громадянства на території України та повинен враховувати строк, необхідний для виїзду за межі України (не менше трьох днів).
7.7. Рішення про відмову у наданні дозволу фізичній особі приймається:
1) коли особа підозрюється у вчиненні кримінально-караного діяння;
2) коли паспортний документ підроблений, зіпсований або чи належить іншій особі;
3) якщо є наявні відомості про сприяння особою вчиненню правопорушення або уникненню інших осіб від відповідальності.
7.8 Наявність дозволу у фізичної особи не виключає можливості проведення перевірки посадовими особами підрозділу охорони державного кордону та іншими особами, які несуть службу на блокпості, КПВВ, документів, що підтверджують мету в’їзду на неконтрольовану (контрольовану) територію.
7.9 Дозвіл у фізичної особи припиняється:
1) закінчення строку дії дозволу;
2) особа підозрюється у вчиненні кримінально-караного діяння;
3) якщо є наявні відомості про сприяння особою вчиненню правопорушення або ухиленню інших осіб від відповідальності;
4) у разі порушення особою порядку перетину лінії зіткнення в КПВВ або поза ним.
Отже, вказаним розділом Тимчасового порядку встановлені певні обмеження свободи пересування шляхом введення процедури отримання громадянином дозволу на пересування: в’їзду на неконтрольовану (контрольовану) територію, виїзду з неконтрольованої (контрольованої) території за виключним переліком мети та підстав, та за наявністю документа(- ів), що доводять вказані обставини, та наявністю транспорту для перетину лінії зіткнення.
Вважаю, що вказаний Тимчасовий порядок не відповідає положенням Конституції України та міжнародним правовим договорам, що визнані Україною, оскільки суттєво обмежує моє право громадянина України на вільне пересування, що підтверджується наступним.
Я, Прядко Олена Дмитрівна, є громадянином України, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА, який на законних підставах перебуває на території України та не можу з 21 січня 2015 року реалізувати своє невід’ємне право на свободу пересування, тому що це право поставлено в залежність від наявності у мене перепустки та транспорту для перетину лінії зіткнення.
На цей час я є внутрішньо переміщеною особою та тимчасово проживаю у м. Києві, що підтверджується довідкою від 09.12.2014р № 3006002858, виданою Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією.
На місці реєстрації та постійного проживання у мене є власне житло, знаходиться моє майно, а також там знаходяться мої родичі, друзі та знайомі, з якими я підтримую соціальні зв’язки. Отже, час від часу у мене виникає необхідність вирішувати питання щодо потрапляння з міста Києва до рідного міста, яке знаходиться в зоні АТО, та повертатись до Києва. Втім, я цього зробити не можу так часто якби мені хотілося через заборону перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом та через процедуру, встановлену розділом VII вказаного Тимчасового порядку, яка суттєво обмежує моє право на вільне пересування в Україні з огляду на наступне.
Свобода пересування – є фундаментальним конституційним правом осіб, що перебувають на території України.
Забезпечення прав людини є напрямом державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно з цим законом, при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».
Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України. Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з преамбули та 59 статей, при цьому основний текст Конвенції доповнюють протоколи, які поступово розширюють перелік прав та свобод або вносять зміни до Конвенції. Особливістю конвенції є те, що вона забезпечує права і основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву та ефективну систему їх захисту на наднаціональному (міжнародному) рівні.
Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України свободу пересування та право вільно залишити територію України, хоча, передбачає можливість встановлення обмежень відповідно до закону.
Крім норм національного законодавства, право кожного на вільне пересування, включно зі своєю власною, як і заборона встановлення будь-яких обмежень такого права, крім визначених законом, гарантується ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у який зазначено: «1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. 3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. 4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві».
У Рішенні Європейського Суду з прав людини (п’ята секція) по справі «ІВАНОВ проти УКРАЇНИ» (Заява № 15007/02) від 07 грудня 2006 року зазначено: Суд вважає, що зобов’язання кожного разу просити державні органи дозволу на виїзд не відповідає значенню концепції «вільне пересування». І далі суд вказує, що таке втручання, порушує ст. 2 Протоколу № 4, якщо тільки воно «не передбачене законом», і не відповідає одній із законних цілей, викладених в пунктах 3 та 4 ст. 2 Протоколу № 4, і якщо воно необхідне в демократичному суспільстві для досягнення однієї чи декількох визначених цілей(див. Denizci and Others v. Cyprus, № 25316-25321/94 та 27207/95, п. 405, ECHR 2001-V).
Аналогічна правова позиція викладена також у:
- рішенні ЄСПЛ від 18 лютого 2010 року по справі СПРАВА «НІКІФОРЕНКО проти УКРАЇНИ» (Заява № 14613/03),
- Рішенні ЄСПЛ від 22 листопада 2005 року у справі "АНТОНЕНКОВ ТА ІНШІ проти УКРАЇНИ" (Заява № 14183/02).
Відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року: Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Це право не може бути об’єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Вказаний вище Міжнародний пакт про громадянські та політичні права ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 та відповідно є частиною національного законодавства України згідно з ст. 9 Конституції України.
Отже, право громадян України на вільне пересування захищено на Конституційному та законодавчому рівнях, а також міжнародними договорами, згоду на які надала у встановленому порядку Верховна Рада України, а тому, в разі порушення таких прав, вони підлягають захисту.
Отже, з огляду на вищенаведене, право громадянина України на вільне пересування і свободу вибору місця проживання може бути обмежено виключно при наявності двох умов одночасно:
таке обмеження встановлено законом, та обмеження повинно бути виправдано суспільними інтересамив демократичному суспільстві та/або необхідно для досягнення однієї чи декількох визначених цілей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:
Свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено:
у прикордонній смузі;
на територіях військових об'єктів;
у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом;
на приватних земельних ділянках;
на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан;
на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;
на тимчасово окупованих територіях.
Свобода пересування обмежується щодо:
осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;
осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;
осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України;
осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань;
іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового.
Свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року N 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
З вищенаведеного випливає, що свобода пересування громадянина в Україні, у тому числі на тимчасово окупованих територіях, може бути обмежена виключно Законом.
Втім, Тимчасовий порядок:
- не є Законом,
- не має юридичної сили, навіть нормативного акта, - не є нормативним актом,
- прийнятий поза межами Закону, Конституції України та міжнародних договорів,
- обмежує право громадянина України на вільне пересування країною, шляхом:
а) встановлення виключного кола підстав та мети перебування задля отримання дозволу фізичній особі,
б) встановлення кола документів необхідних для підтвердження підстав та мети в’їзду/виїзду на неконтрольовану (контрольовану) територію,
в) встановлення заборони перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом,
- встановлює зобов’язання до громадянина України кожного разу просити державні органи дозволу на виїзд/в’їзд у межах власної країни, громадянином якої він є, що суперечить міжнародним Конвенціям, пактам та рішенням ЄСПЛ, які є частиною законодавства України.
Отже, вважаю, що розділ VII Тимчасового порядку, в частині, що встановлює громадянину України строк перебування на контрольованій (неконтрольованій) території, а також встановлює виключний перелік мети та підстав для в’їзду на контрольовану (неконтрольовану) територію, підлягають визнанню протиправним та скасуванню, як такі, що не відповідають: ст. 33 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вищевказаними Рішеннями ЄСПЛ.
Частинами 1, 2 статті 8 КАС України, за якими під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого права людини визнаються найвищими соціальними цінностями, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави; цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності попереджувальних заходів; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності (ст. 3 Закону "Про боротьбу з тероризмом" (№ 638-IV від 20.03.2003).
Втім, окремі положення Тимчасового порядку принципам законності та неухильного додержання права і свобод людини і громадянина не відповідають.
Відтак, наведене вище дозволяє стверджувати про наявність очевидних ознак протиправності окремих положень розділу VII Тимчасового порядку, адже ним порушуються мої права, гарантовані нормами Конституції та законами України, нормами міжнародного права, які є частиною законодавства України.
Підстава для залучення у якості третьої особи:
Вважаю, що Міністерство юстиції України необхідно залучити у якості третьої особи, оскільки адміністративний позов може вплинути на права та обов’язки цього органу влади, й предметом позову є скасування акта ненормативного характеру, що на цей час незареєстрований як нормативний акт у Міністерстві юстиції України, натомість вказаним Тимчасовим порядком встановлені правила поведінки, обов’язкові для всіх громадян України.
Підсудність.
Антитерористичний центр при Службі безпеки України створений та здійснює свою діяльність відповідно до Указу Президента України «Про Положення про антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України» від 14 квітня 1999 року N 379/99 (зі змінами та доповненнями) (надалі – Указ).
Згідно п.21 Указу: Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, бланки, печатки і штампи зі своїм найменуванням, а також печатку із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до п.1 Указу: Антитерористичний центр (далі - Центр) є постійно діючим органом при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей, та їх припиненні.
У своїй діяльності Центр керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням (п.2 Указу).
За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. За частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Позивач має право на оскарження Тимчасового порядку оскільки є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 09.12.2014 р. № 3006002858 Печерською в місті Києві державною адміністрацією, тобто є особою, щодо якої застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт, а також особою, яка є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується цей акт.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.
Відповідно до п. 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади.
Стаття 13 Конвенції, яка гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Вважаю, що даний спір також носить публічно-правовий характер, та повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до приписів частини другої статті 18, частини третьої статті 19 КАС України, скарга у вигляді адміністративного позову підлягає розгляду у Окружному адміністративному суді міста Києва.
Враховуючи викладене, відповідно до статей 6, 17, 18, 104, 105, 106, 122, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України –
ПРОШУ:
1. Визнати протиправним та скасувати пункт 1.6 та розділ VII «Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», затвердженого наказом № 415ог першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року, в частині, що обмежує право громадянина на вільне пересування по території України, а саме:
- щодо встановлення заборони перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом;
- щодо встановлення громадянину України вичерпного переліку мети та підстав для в’їзду на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області;
- щодо встановлення обов’язку отримання громадянином України дозволу на в’їзд на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області;
- щодо встановлення обов’язку отримання громадянином України дозволу на виїзд з контрольованої (неконтрольованої) територію Луганської та Донецької області.
2. Судові витрати
покласти на відповідачів.
