Законом України № 3696-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що набув чинності 19.05.2024 року, були внесені зміни до ст. 210-1 КУпАП, якою передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до зазначених змін до КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію можуть привести до накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об’єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на сьогодні це складає 34000-59500 гривень).
В рамках цієї статті ми розглянемо аспекти притягнення посадових осіб юридичних осіб по вказаній статті та на що може стати підставою до скасування постанов, якими особи притягуються до відповідальності.
Статтею 34 Закону України «Про військовий обов’язок персональний облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів» передбачає, що облік відомостей військовозобов’язаних, призовників, резервістів за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників підприємств.
Спочатку відповімо на питання, за порушення яких саме обов’язків може наступити ця відповідальність.
Це порушення обов’язку ведення військового обліку військовозобов’язаних в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. N 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» зі змінами та доповненнями.
Пунктом 34 вказаного порядку визначені дії, які мають виконувати підприємства з ведення персонального військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Цей перелік достатньо об’ємний, тому краще ознайомитись з ним у самому порядку.
Звертаю увагу, що приймання на роботу призовників, військовозобов’язаних та резервістів можливо тільки за умови, що вони взяті на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів.
Додаткові обов’язки покладені на керівників підприємств пунктом 13 Постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яким визначені їх дії після отримання розпорядження відповідного голови держадміністрації або відповідного керівника ТРЦ про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов’язаних.
Самим спірним обов’язком, встановленим п. 13 Порядку 560 є забезпечення керівниками підприємств прибуття резервістів та військовозобов’язаних, оскільки керівник не має власних повноважень та не може примушувати працівників їхати до відповідних центрів.
Положення п. 13 Порядку 560 узгоджуються частково зі статтею 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», щодо обов’язку забезпечення своєчасного прибуття працівників, які призиваються на військову службу в разі мобілізації, на збірні пункти та до військових частин.
Виявити порушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки можуть під час перевірок, які проводяться на підставі розпоряджень голів відповідних районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів:
- щорічно на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов'язані, які заброньовані за цими підприємствами на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов'язані, яким видані мобілізаційні розпорядження;
- один раз на чотири роки для всіх інших.
Таким чином, якщо на підприємстві не працюють заброньовані співробітники, чи ті, які мають мобілізаційне розпорядження, то перевірка не може проводитись частіше, ніж один раз на чотири роки.
Важливо! Вказані штрафи можуть бути застосовані до відповідального за ведення обліку чи керівника у випадку невиконання розпорядження ТЦК за кожне невиконане чи частково виконане розпорядження.
В той же час, в Єдиному державному реєстрі обмаль рішень, якими притягнуто посадових осіб до відповідальності за невиконання чи часткове невиконання розпоряджень ТЦК, при чому у більшості випадків рішення приймались на користь позивачів, зокрема, з причин не повідомлення чи не належного повідомлення осіб, що притягаються до відповідальності, про час та місце проведення розгляду справи про адміністративне порушення, також інші порушення, допущенні посадовими особами ТЦК, зокрема порушення ними вимог ст. 268, 271, 278, 279, 280 КУпАП.
Відсутність доказів, що розгляд справи про притягнення осіб до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП приводило до скасування постанов.
Також частою причиною скасування постанов було притягнення до відповідальності неналежної особи.
Звертаю увагу читачів, що більшості випадків підприємства виконували всі вимоги закону, але не могли виконати вимогу щодо доставки особи до ТЦК внаслідок відмови працівника, і саме невиконання вимоги щодо доставки ставало підставою для притягнення до відповідальності.
Звідси виникає питання, чи є сенс виконувати частково вимоги розпорядження, якщо все одно буде накладене стягнення? Вважаю за необхідне переглянути положення ст. 21 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 13 Порядку 560 щодо забезпечення підприємствами прибуття резервістів та військовозобов’язаних шляхом їх перевезення від підприємства (установи, організації) до пунктів збору районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або військових частин.