Законність накладення дисциплінарних стягнень на працівника, який відмовився від переведення в іншу місцевість для ліквідації наслідків бойових дій у період дії правового режиму воєнного стану

Законність накладення дисциплінарних стягнень на працівника, який відмовився від переведення в іншу місцевість для ліквідації наслідків бойових дій у період дії правового режиму воєнного стану

В умовах воєнного стану в Україні, що було введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, трудові відносини набувають специфічного характеру. Однією з ключових проблем є застосування дисциплінарних стягнень до працівників, які відмовляються виконувати накази, пов'язані з ліквідацією наслідків бойових дій. В даному контексті важливо розглянути законність таких стягнень, враховуючи особливості правового режиму воєнного стану, а також відповідні норми трудового законодавства.

Згідно з Конституцією України, кожен має право на працю, і це право включає можливість добровільно обирати місце та умови роботи. Проте, в умовах воєнного стану держава має право вводити обмеження на деякі особисті свободи, зокрема, на зміну місця роботи без згоди працівника. Такі заходи передбачені для забезпечення національної безпеки, зокрема, для ліквідації наслідків бойових дій та інших надзвичайних ситуацій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан.

Законодавство дозволяє роботодавцям застосовувати певні дисциплінарні санкції до працівників, які відмовляються виконувати накази, що є частиною виконання державних завдань у цей складний період. Це можуть бути різні заходи — від догани до звільнення. Водночас, для застосування дисциплінарних санкцій необхідно дотримуватися кількох умов. Однією з найважливіших є те, що такі порушення повинні бути систематичними, а також підтвердженими конкретними фактами, що свідчать про невиконання обов'язків без поважних причин.

Зокрема, якщо працівник вже був притягнений до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, а потім повторно вчинив дисциплінарний проступок, роботодавець має право звільнити його за порушення трудових обов'язків. Однак навіть у таких випадках важливо, щоб звільнення було здійснене відповідно до норм чинного законодавства, що гарантує правомірність дій роботодавця.

Особливість цієї ситуації в умовах воєнного стану полягає в тому, що переведення працівника на іншу роботу в межах ліквідації наслідків бойових дій не можна вважати примусовою працею. Законодавство чітко визначає, що така робота не є примусовою, якщо вона виконується в рамках військової або альтернативної служби або на виконання спеціальних завдань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями. Тому, відмова працівника від виконання таких завдань може бути підставою для дисциплінарних санкцій, включаючи звільнення.

В умовах воєнного стану в Україні, трудові відносини набувають нових особливостей, що зумовлено необхідністю адаптації законодавства до екстраординарних обставин. Одним з таких аспектів є питання законності накладення дисциплінарних стягнень на працівників, зокрема за відмову виконувати накази, що стосуються переведення на роботу в іншу місцевість у зв'язку з ліквідацією наслідків бойових дій.

З іншого боку, важливим є факт, що навіть у ситуаціях, коли порушення трудової дисципліни є повторним, звільнення працівника не завжди є обов'язковим. Законодавство вимагає, щоб звільнення відбулося лише після того, як до працівника були застосовані інші заходи дисциплінарного впливу, і вони не дали позитивного результату. Це означає, що перш ніж звільняти працівника, потрібно переконатися, що всі інші можливості впливу (наприклад, догана або попередження) були вичерпані.

Таким чином, у ситуації, коли працівник відмовляється виконувати накази, що стосуються переведення до іншої місцевості для виконання завдань, пов'язаних з ліквідацією наслідків бойових дій, роботодавець має право застосувати дисциплінарні заходи, включаючи звільнення. Однак важливо, щоб усі ці дії відповідали вимогам трудового законодавства, а також були обґрунтованими з точки зору прав працівника.

В умовах воєнного стану в Україні, що було введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, трудові відносини набувають специфічного характеру. Однією з ключових проблем є застосування дисциплінарних стягнень до працівників, які відмовляються виконувати накази, пов'язані з ліквідацією наслідків бойових дій. В даному контексті важливо розглянути законність таких стягнень, враховуючи особливості правового режиму воєнного стану, а також відповідні норми трудового законодавства.

Конституційні та законодавчі засади

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, що включає можливість вибору місця роботи, а також на отримання винагороди за свою працю. Водночас Конституція забороняє використання примусової праці, однак ця норма не поширюється на випадки військової служби чи роботи, яка здійснюється під час надзвичайного або воєнного стану. Таким чином, під час дії правового режиму воєнного стану певні обмеження прав громадян на вільний вибір місця роботи є правомірними, зокрема, щодо переведення працівників на інші місця роботи для ліквідації наслідків бойових дій.

Згідно з статтею 64 Конституції України, права та свободи людини можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану, але це обмеження повинно здійснюватися в межах, визначених Конституцією та відповідними законами. У цьому контексті Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає, що роботодавець має право тимчасово змінювати умови праці, зокрема перевести працівника на іншу роботу без його згоди, якщо це необхідно для ліквідації наслідків бойових дій.

Обмеження прав і свобод в умовах воєнного стану

Право на працю, як і інші конституційні права, під час воєнного стану може зазнавати тимчасових обмежень. У статті 30-34 Конституції України визначено, що в умовах воєнного стану можливе обмеження певних прав, зокрема, права на вільний вибір місця роботи. Однак, цей процес має бути чітко регламентований законодавством і з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на період воєнного стану можуть вводитися обмеження та особливості в організації трудових відносин. Це включає тимчасове обмеження прав працівників, зокрема, обов'язок виконувати роботи, які не є протипоказані за станом здоров'я, навіть без їх згоди.

Право на дисциплінарні стягнення в умовах воєнного стану

Дисциплінарне стягнення, у тому числі звільнення працівника, може бути застосовано відповідно до норм Кодексу законів про працю України (стаття 40). Зокрема, звільнення є правомірним, якщо працівник без поважних причин не виконує свої обов'язки, зокрема не підкоряється наказам роботодавця. У разі невиконання трудових обов'язків після застосування попередніх дисциплінарних стягнень, звільнення є обґрунтованим.

Висновки судів у справі про відмову працівника від переведення

Згідно з рішенням суду у справі, працівник, який відмовився від переведення на іншу місцевість для ліквідації наслідків бойових дій, порушив трудову дисципліну. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій визнали, що відмова працівника виконати наказ є підставою для застосування дисциплінарних стягнень, оскільки переведення не порушувало законодавство і відповідало вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Суд також зазначив, що переведення не було протипоказане працівникові за станом здоров'я, і працівнику гарантували виплату середньої заробітної плати та компенсації за переїзд.

Суд підтвердив, що для законного звільнення на підставі статті 40 КЗпП України необхідно встановити, що порушення трудових обов'язків є систематичним. В даному випадку, після попереднього застосування дисциплінарного стягнення (догани) працівник не приступив до виконання обов'язків за наказом, що підтверджує наявність підстав для застосування стягнення у вигляді звільнення.

Законність накладення дисциплінарних стягнень

У справі, що розглядалася Верховним Судом (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 343/1551/2), було підтверджено законність накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Переведення на іншу роботу для ліквідації наслідків бойових дій відповідало вимогам законодавства, і працівник мав можливість виконати свої обов'язки, не порушуючи жодних норм здоров'я чи безпеки. Звільнення було здійснене з дотриманням норм трудового законодавства, і таким чином, позивач не мав підстав для поновлення на роботі.

Заключення

Отже, в умовах воєнного стану правомірним є накладення дисциплінарних стягнень, зокрема звільнення, за невиконання наказів, пов'язаних з ліквідацією наслідків бойових дій. Це відповідає положенням Конституції України та чинного трудового законодавства, зокрема нормам Кодексу законів про працю України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Тому, якщо працівник не виконує накази роботодавця без поважних причин, зокрема відмовляється від переведення на іншу роботу для ліквідації наслідків бойових дій, такі дії можуть бути підставою для законного застосування дисциплінарного стягнення.