Як кажуть мудрі, не можна недооцінювати супротивника. Тому до кожної справи слід відноситися дуже серйозно, дивлячись на неї так, як би ви були суддею або іншою стороною у справі.
На прикладі конкретної справи хотілось би звернути увагу на помилки позивача в справі, що виникла з договору постачання товару, та які призвели до програшу в суді.
Перш за все, це якість підготовки доказів.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу Українивстановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Як показує практика, дрібниць не буває. Тому, подаючи позов до суду, треба уважно ознайомитись з договором постачання та вивчити всі його умови, як ті, що на користь позивача, так і ті, що не на користь. Звернути увагу на те, хто підписав договір, чи є в цієї особи повноваження, чим ці повноваження підтверджуються, чи є реквізити сторін, чи кожна зі сторінок підписана, якщо ні, чи зшитий був договір, строк дії договору, умови поставки, оплати і таке інше залежно від предмету спору.
Далі, вивчити всі первісні документи у справі з точки зору відповідності цих документів вимогам законодавства, наявності всіх необхідних реквізитів, підписів, перевірити наявність документів, що підтверджують повноваження особи, яка приймала/здавала товар.
У видаткових накладних обов’язково з’ясувати, чи є посилання на договір, відповідно до якого здійснювалось постачання товару.
Ця інформація є ключовою у визначені, чи вже є порушеним право позивача на момент звернення до суду.
Наприклад, сторони уклали договір постачання, в якому визначились зі строками оплати поставленого товару. Проте у видатковій накладній відсутнє посилання на договір. В такому випадку велика вірогідність того, що суд відмовить у стягненні коштів за поставлений, але не оплачений товар, оскільки перед зверненням до суду необхідно перш за все звернутись до боржника з вимогою про сплату заборгованості (ч. 2 ст. 530 ЦК України), а вже при несплаті звертатись до суду.
Такої помилки припустився і позивач у справі № 905/2245/17. Він направляв вимогу відповідачу до звернення до суду, але при цьому допустив цілий ряд недоліків, які призвели до того, що суд не визнав цієї вимоги належним і допустимим доказом.
Так, в якості доказів направлення вимоги на сплату заборгованості на адресу відповідача надано експрес-накладну Нової Пошти та роздруківку з відстеження на номером накладної поштового відправлення з веб-сайту Нової Пошти. Однак з цих документів неможливо було встановити, що саме вказана вимога була направлена відповідачу. Крім цього, за змістом заяви позивача, остання містить вимоги щодо сплати іншої вартості зворотної тари ніж та, що є предметом розгляду у даній справі, посилання на договір з іншими реквізитами, тощо.
Позивач, намагаючись виправити свою помилку, вже після звернення до суду, надіслав відповідачу рахунок на сплату заборгованості та докази його відправлення.
Проте суд погодився з доводами відповідача про те, що позивач передчасно звернувся до суду, оскільки його права ще не були порушені на момент звернення до суду.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу Україниякщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 530 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку про відсутність у позивача на момент звернення до суду з позовом порушеного з боку відповідача права позивача та, як наслідок, права на звернення до господарського суду з відповідними позовними вимогами.
Далі необхідно уважно віднестись до інших умов договору. Так, в даній справі позивач, звертаючись до суду, не приділив належної уваги одній важливій умові договору, а саме що відповідна зворотна тара може бути передана у власність покупця безоплатно (в разі неповернення з вини постачальника), чи, відповідно, оплатно (якщо покупець ухилився від повернення зворотної тари).
Таким чином, для визначення зворотної тари оплатною необхідною умовою є наявність доказів ухилення відповідача від повернення тари.
Як наслідок, Верховний Суд, приймаючи рішення, погодився з доводами відповідача щодо цієї умови та зобов’язав суд першої інстанції при новому розгляді справи з’ясувати, чи мало ухилення відповідача від виконання умов договору.
Суд першої інстанції, заново розглянувши справу, вивчив ці обставини та прийшов до висновку, що відповідач не ухилявся від виконання договору. Це означає, що відповідач взагалі не має сплачувати за договором.
Відповідачем було надано до матеріалів справи численні копії листів (заяв) та відповідей на вказані листи (заяви), з якими останній звертався до відповідних органів з проханням вжити відповідні заходи реагування на надання дозволу на перетинання відповідних блок-постів Донечини, оскільки з січня 2015 року державою були введені обмеження на переміщення через лінію розмежування в зоні АТО, та що відповідачем докладались всі зусилля, щоб вирішити питання повернення тари,
Отже, надані відповідачем документи свідчили про вжиття ним заходів щодо виконання свого обов'язку з повернення тари, що, в свою чергу, спростовує факт ухилення відповідача від повернення зворотної тари.
Оскільки позивач не довів наявності порушень договору з боку відповідача, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних та процентів за користування чужими грошовими кошт також були залишенні судом без задоволення.
Таким чином, від якості підготовки позовної заяви, доказів у справі залежить успіх в суді.
Керівник адвокатського бюро «Олени Прядко», адвокат Прядко Олена
.jpg)
.jpg)
.jpg)
