Як відомо, 5 листопада 2021 року Верховною Радою України прийнятий у другому читанні проект № 5463 Закону України «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні» (далі – Закон про реєстрацію). Станом на дату підготовки цієї статті Закон не є підписаним Президентом та опублікованим, тому аналіз проводиться на підставі тексту, підписаного Головою Верховної Ради 11.11.2021 р.
Перш за все необхідно відзначити, що законом визначено два поняття:
- декларування місця проживання особи;
- реєстрацію місця проживання особи.
Як декларування, так і реєстрація місця проживання особи не є підставою для набуття особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом) це прямо передбачено – ч. 3. ст. 1 Закону про реєстрацію.
Спробуємо знайти відмінності цих двох понять і зрозуміти наслідки декларації/реєстрації місця проживання особи.
Так, згідно до п.4 ч.1 ст.2 Закону про реєстрацію, декларування місця проживання особи – це повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.
Пунктом 12 ч.1 ст.2 Закону про реєстрацію визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Тобто в обох випадках особа повідомляє про місце проживання, відмінності лише за формою повідомлення, в чому ж полягає принципова різниця між реєстрацією та декларуванням місця проживання, не зрозуміло.
Очевидно одне, що реєстрацію місця проживання неможливо зробити он-лайн, як про це заявило Міністерство цифрової трансформації, а лише декларування, та й то доступно це буде обмеженій кількості осіб.
Законом визначений перелік, з якою метою здійснюється декларація та реєстрація місця проживання, зокрема для ведення офіційноголистування та здійснення інших комунікацій з особою.
Скоріш за все таке положення буде мати наслідком, що кореспонденція, направлена на цю адресу, буде вважатись належно направленою та тягнути за собою цілий ряд наслідків, передбаченим різними кодексами, Законами та підзаконними нормативними актами. Наприклад, якщо до особи буде подано позов, при направленні судових повісток на таку адресу буде вважатись, що особа належним чином повідомлена про дату та час судових засідань і не з’явлення в судові засідання не стане на перешкоді до винесення рішення без участі цієї особи.
Чому я акцентую увагу саме на цій меті? Тому що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону про реєстрацію, у разі якщо особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання, декларування місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла, яка надається в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг та зазначається в декларації про місце проживання під час її формування. Відомості, передбачені частиною другою цієї статті, згода власника (співвласників) житла не вимагаються у разі декларування місця проживання дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їхніх батьків або інших законних представників чи одного з них. Аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 9 Закону про реєстрацію.
На практиці це означає, що в силі залишиться та ситуація, яку ми маємо сьогодні, а саме люди живуть в одному місці, а зареєстровані в іншому, оскільки більша частина орендованого житла здається «вчорну» і власники житла ніколи не дадуть своєї згоди на реєстрацію своїх квартирантів, а отже мета, визначена в ст. 3 Закону про реєстрацію, не буде досягнута, а відповідно для осіб, в яких фактичне місце проживання відрізняється від задекларованого/зареєстрованого, будуть мати ризик порушення їх прав.
Законом передбачений період, протягом якого особа зобов’язана задекларувати/зареєструвати своє місце проживання – це 30 днів після прибуття до нового місця проживання, а для новонароджених дітей дається три місяці з дня державної реєстрації її народження. Правда, законом не передбачено відповідальності за не здійснення таких дій, в Кодекс України про адміністративні порушення будь-які зміни також не внесені.
Наступним жирним мінусом є те, можливо задекларуватися через електронну форму, лише:
- або у приватному житлі, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- або у гуртожитку, за умови надання згоди уповноваженої особи з управління (утримання) гуртожитку, що належить до сфери управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.
Для довідки, більшість житла в Україні, яке було построєно/придбане до 2013 року досі не внесене Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Є також будинки, які не здані в експлуатацію, а в них фактично живуть люди. Отже, у частині приватного житла навіть при наявності згоди власника неможливо буде задекларувати місце проживання, більш того, самі власники в своєму же житлі не зможуть цього зробити.
Що стосується дачних чи садових будинків, то навіть власники цього нерухомого майна не можуть ні задекларувати, ні зареєструвати своє місце проживання в таких будинках до моменту переведення такого будинку у жилий фонд. В Україні ж досить багато людей живе саме в таких будинках, в тому ж Києві також, отже, частина їх прав також буде порушена.
Крім того, в законі просто забули про осіб, які проживають у військових частинах, спеціалізованій соціальній установі, стаціонарній соціально-медичній установі, тощо.
Особливої уваги заслуговують статті Закону про реєстрацію щодо скасування відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи та зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) (статті 17 та 18 відповідно).
Закон не містить відповіді на питання, що мають далі робити особи, щодо яких або скасували відомості, або зняли з задекларованого/зареєстрованого місця проживання, та який статус вони отримують.
Оскільки реалізація багатьох прав особи, в тому числі виборче право, пов’язана саме з місцем проживання, логічно припустити, що права таких осіб будуть порушені, що не є допустимим.
Крім того, зняття з задекларованого/зареєстрованого реєстрації місця проживання на підставі заяви власника житла також може мати наслідком зловживання власником цим правом. Жодних документів, крім заяви, від власника не вимагається.
Важливо! У випадку зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них. Погодження з органами опіки та піклування в цьому випадку не вимагається!
Позитивним можна відзначити положення п. 10 перехідних положень Закону про реєстрацію, відповідно до якого на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону, відповідно до яких особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування), не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Підсумовуючи необхідно
відзначити, що на мою думку, законом не досягнуто мети, вказаній у
пояснювальній записці розробників законопроекту, а не узгодженість з багатьма
іншими Законами лише добавить хаосу в питання реєстрації місця проживання.
Олена Радтке, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Радтке-Прядко і партнери», член ради в комітеті з питань верховенства права НААУ
.jpg)
.jpg)
