Мільйони дітей виїхали за кордон з одним із батьків внаслідок війни, інші змінили регіон в межах країни, далеко не всі сім’ї витримують це випробування, а тому справи щодо визначення місця проживання дітей набули особливої актуальності, а суди опинились у складній ситуації.
Що робити, якщо дитині згідно всіх доказів у справі краще жити з тим з батьків, хто залишився в Україні або проживає у дуже небезпечному регіоні? Чи є безпечним повернення дитини в Україну чи в регіон, в якому знаходиться той з батьків, хто бажає проживання дитини саме з ним?
І якщо батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, справу має вирішувати суд.
В будь-якому випадку, будь-яке рішення в таких справах веде до людських трагедій, а найпостраждалішою стороною завжди є саме дитина, але це ліричний відступ, тепер щодо практики.
Вже давно суди у справах про визначення місця проживання дітей керуються (чи намагаються керуватись) інтересами саме дитини та намагаються розібратись, з ким з батьків дитині краще проживати.
Аналізуючи судову практику, можна прийти до висновку, що Верховний Суд вказує в своїх постановах, що під час винесення рішень суди мають враховати цілу низку обставин, таких як:
- ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків;
- особиста прихильність дитини до кожного з них;
- вік дитини, стан її здоров`я;
- сталі соціальні зв`язки дитини;
- місце навчання дитини;
- її психологічний стан;
- бажання дитини на проживання з одним з батьків;
- особисті якості батьків;
- відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною);
- можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини суди зобов`язані зауважувати на психологічний стан дитини, проте лише за умови призначення судово-психологічної експертизи у встановленому законом порядку у разі необхідності із урахуванням встановлених обставин справи.
ВС наголошує, що суди не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди мають дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Такі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).
Проте у воєнний час цього недостатньо, необхідно враховувати ще фактор безпеки для дитини.
Саме фактор безпеки зіграв у справі № 753/572/20 про визначення місця проживання дитини вагому, але не рішучу, роль.
Верховний Суд в своїй Постанові від 09.02.2023, не зважаючи на те, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з матір`ю в Румунії.
З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя, відзначив ВС.
Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції, що зараз не можна стверджувати, з ким із батьків дитині буде краще через невизначений проміжок часу, а тому відхилив доводи батька про те, що після покращення ситуації в Україні дитині буде краще з ним.
У справі № 757/13688/21-ц Верховний Суд (Постанова від 22.03.2023 року) навпаки, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, а інше рішення не відповідало б інтересам дитини, зважаючи на неспокійне та нестійке середовище, у якому проживає мати.
Разом із цим, Верховний Суд наголосив, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Верховний Суд у цій справі відхилив посилання касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не зупинив, чи не відклав розгляд справи до закінчення воєнного стану, так як указане не передбачено нормами ЦПК України (статті 240, 251, 252 ЦПК України).
У Постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 Верховний Суд зауважив, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків.
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Підсумовуючи, необхідно відзначити, що саме по собі введення воєнного стану суди не розглядають як самостійну підставу для визначення місця проживання дитини за кордоном, це питання вирішується в комплексі з іншими обставинами справи.
