Деякі боржники, намагаючись приховати своє майно, на звернення стягнення на яке мають право кредитори, укладають угоди, що спричиняють шкоду кредитору. Таке явище вже набуло назви - фраудаторні правочини, тобто правочини, основною метою яких є приховування майна від кредиторів.
Основні ознаки фраудаторного правочину викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21:
- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5 Постанови);
- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26 Постанови);
- у ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27 Постанови);
- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34 Постанови);
- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36 Постанови);
- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16;
- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39 Постанови);
- для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Можливість оскарження такої угоди боржника в межах процедури банкрутства в цілому є одним із юридичних інструментів, що гарантують збільшення суми активів, які можуть бути розподілені між кредиторами, і захист інтересів останніх, шляхом максимально можливого врегулювання їх вимог. Це допомагає запобіганню недобросовісному переміщенню активів боржника з метою ухилення від сплати боргів перед кредиторами.
Завдання кредитора в таких справах довести наявність в діях боржника зловживання правом, намір боржника заподіяти зло кредитору.
Зловживання правом з використанням приватно-правових інструментів, порушуючи їхнє призначення, виявляється у тому, що:
- особа (особи) використовує право зі злом;
- виникають негативні наслідки для інших осіб;
- враховується правовий статус особи або осіб.
Тому укладення договорів, що мають відповідні ознаки, суперечить законодавству, зокрема, вимогам пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України. Учасники цивільних відносин зобов'язані діяти добросовісно та утримуватися від дій, які можуть порушити права інших осіб. Свобода договору, передбачена законом, не є безмежною, і повинна базуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності.
Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що забороняються дії особи, спрямовані на завдання шкоди іншій особі, а також зловживання правом в різних формах.
Вираз "зловживання правом" слід розуміти як дії, які суперечать правовим нормам, оскільки, якщо особа користується своїм правом, то це дія, яка дозволена, а якщо ні, то це виходження за межі права та дія без права.
Суть зловживанням правом полягає у вчиненні дій, які порушують зміст відповідного цивільного права недобросовісно, включаючи це вчинення проти мети такого права.
Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності може тягнути за собою визнання правочину чи його частини недійсними, і вже є стала судова практика з цього питання.
Одним з хороших прикладів, позитивних для кредитора, і відповідно – негативних для боржника, є зовсім «свіжа» (від 30 січня 2024 року) Постанова Верховного Суду у справі № 904/3153/22 (904/4344/22).
ВС вказав у своєму рішенні, що встановлені судами обставини свідчать про відсутність будь-якої економічної доцільності у вказаній операції, дії боржника протирічать меті підприємницької діяльності, суперечать як його власним майновим інтересам, так і інтересам всіх його кредиторів.
В цій Постанові Верховний Суд прийшов до висновків, якими можна оперувати кредиторам при звернені до суду в аналогічних справах.
Наведемо основні з них.
- Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).
- Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).
- Слід розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів. Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. У свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).
- Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
В завершення хотілося би звернутись ще до однієї справи, в якій вирішувалось питання суб’єктного складу учасників про визнання недійсним договору уступки права вимоги (цесії) в межах справи про банкрутство.
Так, Верховний Суд в своїй Постанові від14 квітня 2023 року у справі № 914/2441/15(914/1140/22) зазначив, що суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі № 923/719/17 (910/618/21).
Тобто сторонами справи позовного провадження є лише позивач та відповідач, а не всі учасники провадження основної справи про банкрутство, які визначені ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Будемо сподіватись, що боржники будуть добросовісно виконати усі свої зобов`язання та утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір їх активів, та залишать таким чином адвокатів без роботи.
