Досить розповсюдженою є ситуація, коли власники кидають підприємство на призволяще, без ліквідації та звільнення директора. При цьому права директора порушуються, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи. Крім того, при наявності невиконаних рішень господарських судів, ймоврним є ситуація, коли директору буде заборонено покидати межі України з врахуванням приписів Закону України "Про виконавче провадження" що може порушити права директора на свободу пересування і вільний вибір місця проживання.
Особливо це актуально для підприємств, які залишились на непідконтрольній Україні території, зокрема, директорів державних підприємств.
Якщо підприємство зареєстроване на підконтрольній Україні території, але власники не здійснюють дій по звільненню директора за власним бажанням, то з цього приводу вже є позиція Верховного Суду, викладена в Постанові від 02.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц.
Так, Верховний Суд, посилаючись на статтю 22 КЗпП України, зазначив, що будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року N 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Верховний суд вказав, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65))
Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).
При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява N 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява N 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).
Отже, Верховний Суд, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред'явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між директором та товариством, вирішив, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин позивача з товариством на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Таким чином, якщо директор підприємства, зареєстрованого на підконтрольній Україні території, бажає звільнитись, йому необхідно вчинити ряд дій, спрямованих на реалізацію свого права звільнення за власним бажанням, зокрема:
- Направити за місцезнаходженням роботодавця та за зареєстрованим місцем проживання засновника (засновників), а якщо це юридичні особи, то за місцезнаходженням, заяву про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з вимогою провести повний розрахунок та виключити з Єдиного державного реєстру дані про те, що особа є директором товариства. Краще направити цінним листом з описом вкладення.
- Надіслати роботодавцю та засновнику (засновникам) повідомлення про скликання зборів учасників з зазначенням дати, часу та місця проведення зборів.
Разом з тим, у зазначеній вище справі, Верховний Суд відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання виключити з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запис про нього у графі "ПІБ керівника юридичної особи" та у графі "ПІБ осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, оскільки позивач не залучив до участі у справі особу, уповноважену здійснювати реєстраційні дії, зокрема державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тому суд позбавлений можливості вирішити питання щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій за відсутності належного відповідача у справі. Із клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідача позивач не звертався.
Якщо засновники не здійснюють жодних дій по звільненню керівника, то не залишається нічого іншого, як звертатись до суду з позовними вимогами про визнання трудових відносин припиненими, зобов'язання підприємства надати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про виключення запису про особу як директора (керівника) та особи яка має право вчиняти юридичні дії без довіреності від імені товариства, зобов'язання Державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про виключення запису про особу як директора (керівника) та особи яка має право вчиняти юридичні дії без довіреності від імені Товариства.
ВАЖЛИВО! Необхідно залучити до участі у справі особу, уповноважену здійснювати реєстраційні дії, зокрема державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та учасників (засновників) підприємства у якості третіх осіб.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
У частині першій статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов'язання вчинення реєстраційних дій. Так, у зв'язку з вищезазначеним, необхідним після прийняття рішення про припинення трудових відносин зобов'язати державного реєстратора виключити з ЄРД відомості про директора як керівника та підписанта, щоб остаточно припинити трудові відносини.
Значно складніше виглядає ситуація з підприємствами, які залишаються зареєстрованими на території, непідконтрольній Україні, та ще й засновники яких невідомо де знаходяться.
Приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що проведення реєстраційних дій, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) та керівників юридичних осіб, що знаходяться в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, на період проведення антитерористичної операції забороняється.
Куди надсилати листи? Як обійти вимоги ч. 3 ст. 4 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції"?
Ситуація триває майже 6 років, але судової практики з цього питання на сьогодні так і немає.
Вважаю, що в даному випадку можна спробувати опублікувати відповідні оголошення в "Голос України" і "Урядовий кур'єр", а потім вже звертатись до суду.
Крім того, доцільним буде звернення до органів поліції з заявою про розшук учасників товариства, якщо це є фізичні особи.
Олена Радтке, адвокат, керівник адвокатського бюро «Олени Прядко», член ради в комітеті з питань верховенства права НААУ.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
