Стягнення заборгованості за кредитним договором можна сміливо називати топ-темою серед справ у судах, як у господарських відносинах, так і в цивільних. Тільки рішень з правовою позицією, які зібрані у системі аналізу судових рішень Verdictum – 365! А в цілому система містить мільйони рішень з питань стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Отже, тема без перебільшень актуальна.
В цілому, можна прийти до висновку, що кредитори заборгованість стягують і спір в судах точиться в основному щодо розмірів заборгованості, процентів, пені.
Тому є цікавим, коли ж кредитори програють?
Основною причиною повної відмови в задоволенні позову, є звернення до суду після сплину позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, провадження N 14-10цс18.
У Постанові від 23.03.2021 р. (справа № 681/226/19) Верховний Суд виходив з того, що строк дії кредиту відповідає строку дії картки, а порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами. Строк дії картки визначено Умовами та Правилами, які не є складовою договору.
При цьому Верховний Суд що в такому випадку перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Кредиторам необхідно мати на увазі, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Про таке зазначив Верховний суд в своїй Постанові від 02.06.2020 № 344/16430/15-ц.
Верховний Суд вказав, що такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18).
Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти та пеню за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Помилковим є застосування позовної давності як підстави для відмови в позові, у випадку, коли позовні вимоги є безпідставними, а тому рішення про відмову в позові має прийматись з інших підстав.
Іноді кредитори помиляються зі способом захисту своїх прав.
Так наприклад у справі № 1027/2750/12 позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав як іпотекодержателя. Верховний суд в своїй Постанові від від 26.01.2021 зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули на наявність у іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" та не врахували, що відсутні підстави для задоволення позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Судовий спосіб звернення стягнення застосовується у випадку, коли позасудове врегулювання не привело до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі.
Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити саме з таких підстав.
Проте повністю відмовляють у задоволеннях позовів досить рідко, частіше, лише в частині.
Досить розповсюдженою є ситуація, як у справі № 127/23025/16-ц.
У цій справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").
Верховний суд зазначив, що споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору були дотримані умови, передбачені частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий правовий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 342/180/17 (провадження N 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
У більшості випадків, коли боржники намагались визнати кредитні договори недійсними повністю або в частині, їм у задоволенні позову відмовляли.
Підсумовуючи, можна сказати, що як кредиторам, так і боржникам, аналіз перспектив розгляду справи в суді необхідно починати з визначення, чи не сплинула позовна давність, оскільки це є чи не єдиною на сьогодні реальною підставою для відмови в задоволені позову про стягнення заборгованості за кредитом.
.jpg)
(1).jpg)
(2).jpg)
