На сьогодні дедалі актуальною стає проблема правонаступництва права постійного користування земельними ділянками в процесі реорганізації державних підприємств. І, якщо відносно правового статусу майна, що перебувало на праві власності у таких державних підприємств, законодавчо врегульовано питання правонаступництва, у провадженні судів перебуває значна кількість справ щодо визнання права постійного користування земельними ділянками за правонаступниками. Верховний Суд вже організовував круглий стіл, присвячений питанню правонаступництва права постійного користування землею. Судова практика з цього питання теж неоднозначна, зокрема, щодо застосування Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (про право постійного користування).
В чому ж полягає суть питання та як законодавчо на сьогодні закріплене набуття речового права на земельні ділянки в процесі правонаступництва юридичної особи, в тому числі й в процесі приватизації?
До набрання чинності Земельним кодексом України № 2768-III від 25 січня 2001 року (далі – ЗК України) право постійного користування землею регулювалося відповідно до норм ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою: постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 зазначеного кодексу).
Колективним сільськогосподарським підприємствам, а також іншим підприємствам, зазначеним у статті 60 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і сільськогосподарським підприємствам і організаціям (частина п`ята статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, в тому числі, й у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації (стаття 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).
Отже, ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року не встановлював обмежене коло суб’єктів, які могли набути право постійного користування земельною ділянкою.
Із прийняттям та набуттям чинності ЗК України 01 січня 2002 року інша ситуація склалася у вирішенні питання права постійного користування землями реорганізованих державних підприємств та питання правонаступництва такого права колективними сільськогосподарськими підприємствами, створеними в процесі реорганізації. Як наслідок, зміни земельного законодавства призвели до трансформування права постійного користування землею, зокрема, щодо кола суб’єктів, які можуть його набути та підстав набуття і припинення такого права, адже статтею 92 ЗК України взагалі не передбачено набуття такого права постійного користування юридичними особами іншої форми власності ніж державна та комунальна.
Так, у статті 92 ЗК України закріплене поняття права постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Однак, зазначене право характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом можуть бути земельні ділянки лише державної або комунальної власності; суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені частиною 2 статті.
Щодо тих осіб, які набули права постійного користування земельною ділянкою, але за ЗК України не є особами, які можуть набувати такого права, то пунктом 6 Перехідних положень ЗК України передбачалося, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим же Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Згодом термін був продовжений до 2008 року.
У 2005 році рішенням Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) положення пункту 6 розділу X втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зокрема, Конституційний Суд України зазначив у своєму Рішенні, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках. Так, право постійного користування фізичних та юридичних осіб, які набули таке право за земельним законодавством до 01 січня 2002 року, а за ЗК України не можуть мати земельні ділянки на такому титулі, зберігається за такими фізичними та юридичними особами. Також згідно із зазначеним рішенням КСУ відсутній й обов’язок щодо його переоформлення на право власності або право оренди.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому земельним законодавством порядку,що діяло на момент набуття права постійного користування до 01 січня 2002 року, зберігається за такою особою, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Це стосується і права постійного користування колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали до 01 січня 2002 року земельні ділянки у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або для інших цілей.
Отже, законодавчо, враховуючи і Рішення КСУ, питання збереження права постійного користування за фізичними та юридичними особами, які набули такого права за земельним законодавством до 01 січня 2002 року, але не можуть його мати за ЗК України, було вирішено.
Проте, процес реорганізації державних підприємств триває і на сьогодні склалася неоднозначна практика застосування Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року до правовідносин правонаступництва права постійного користування в процесі реорганізації державних підприємств, яка розпочата вже після набуття чинності ЗК України.
Слід зазначити, що при винесенні Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року розглядалося питання щодо конституційності статті 92 ЗК України, при цьому була встановлена відповідність норм цієї статті Конституції України та приведено тлумачення щодо її дії у часі щодо правового змісту слова «набувають», що свідчить про можливість набуття права постійного користування землею після набрання чинності ЗК України тільки зазначеному в цій статті переліку субʼєктів.
Зокрема в пункті 5.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України зазначено, що Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни.
Враховуючи принцип дії законів у часі, висновки, які містяться у Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року про право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках, мало розповсюджуватися на підприємства, створені в процесі реорганізації до набуття чинності ЗК України. Таким чином, Державні підприємства на час введення в дію Земельного кодексу України відносилися до суб`єктів, які мали право набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель держаної та комунальної власності.
Частиною 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Згідно зі статтею 108 ЦК України, у випадку реорганізації юридичної особи шляхом перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Проте, положення ст. 108, 191 Цивільного кодексу України щодо зміни організаційно правової форми юридичної особи та визначення поняття цілісного майнового комплексу є загальними нормами. Порядок реалізації процесу переходу прав та обов`язків від державного підприємства до колективного сільськогосподарського підприємства визначається спеціальним законодавством, в даному випадку це норми Земельного кодексу України та Закону України «Про приватизацію державного майна», також прийняті відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 1 «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції чинній на момент складання передавального акту) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Згідно з приписами частини 2 статті 3 вказаного Закону його дія не поширюється на приватизацію об`єктів державного земельного фонду.
Наказом Фонду державного майна України від 09.08.1996 р. № 903 затверджено Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, відповідно до п. 4 якого об`єктом приватизації майна радгоспів є їх цілісні майнові комплекси. До складу цілісних майнових комплексів не входять державний житловий фонд, інші об`єкти, що не підлягають приватизації відповідно до умов приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, визначених Законом України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 5 вказаного Закону встановлено спосіб приватизації майна, відповідно до якого приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом їх перетворення у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає висновок, що земельні ділянки, які перебували на праві постійного користування у державних підприємств, не входили в цілісний майновий комплекс, який був об`єктом приватизації на підставі плану приватизації працівникам єдиного майнового комплексу державного підприємства, така передача земельних ділянок у складі цілісного майнового комплексу не могла підтверджуватися і актом приймання-передачі державного майна. Органи приватизації у відповідності зі статтею 122 Земельного кодексу України не наділені повноваженнями щодо надання фізичним та юридичним особам у користування земель державної або комунальної власності.
Враховуючи, що КСП не є підприємствами державної форми власності, не підпорядковані Міністерству аграрної політики України, а є лише правонаступниками активів та пасивів державних підприємств, що припинили свою діяльність у процесі приватизації та перетворення, законодавством, що застосовується до правовідносин набуття, зміни, припинення права на землю КСП є Земельний кодекс України (2768-14), в редакції, чинній на час такого перетворення.
З огляду на зазначене Регіональними відділеннями ФДМУ як органами приватизації під час приватизації державних підприємств не могли передаватись земельні ділянки у постійне користування КСП з огляду на відсутність належних повноважень та відповідного документального підтвердження.
Статтею 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають субʼєкти за чітким (вичерпним) переліком, зокрема, до якого належать підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
ЗК України містить ст. ст. 25, 118, 123, 125, 126, 141, які визначають порядок набуття права постійного користування, припинення права постійного користування, набуття права власності на землі державного підприємства в процесі приватизації. Жодна з перелічених норм не передбачає набуття права постійного користування правонаступником приватної форми власності після державного підприємства внаслідок припинення його діяльності. Порядок отримання, виникнення та оформлення такого права чітко визначений нормами Земельного кодексу України. У даному випадку відсутнє пряме правонаступництво КСП по праву постійного користування земельними ділянками державної форми власності.
Отже, перетворення державного підприємства у колективне сільськогосподарське підприємство без державної частки є юридичним фактом для припинення права на користування земельною ділянкою. Автоматичне переоформлення прав землекористування законодавством не передбачено.
Статтею 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, визначено і припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
При цьому, відповідно до пункту 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб. Зміни до зазначеної норми набрали чинності з 01 січня 2013 року.
Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Проте, відповідно до приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України, КСП не є постійними користувачами земельними ділянками, в тому числі в порядку правонаступництва, оскільки це протирічить вимогам Земельному кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п. 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.
З урахуванням відсутності рішення органу, що згідно ст. 122 Земельного кодексу України уповноважений передати КСП спірні земельні ділянки в постійне користування, відсутня правова підстава, за якою право постійного користування на земельні ділянки набуто КСП та може бути зареєстровано у визначеному ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст.126 Земельного кодексу України порядку.
Таким чином, в порядку правонаступництва відповідно до приписів ст. ст. 102, 104 ЦК України, КСП, створені після набуття чинності Земельним кодексом України (в редакції 2001 року) не набувають права постійного користування на земельні ділянки державної форми власності.
Як це питання вирішувалося судами?
Позиція щодо заборони прямого переходу права користування на земельні ділянки, від суб`єкта господарювання державної форми власності до приватної форми власності підтверджувалося неодноразово судовою практикою, а саме:
· Постановою Вищого господарського суду України від 16 квітня 2013 року №5002-33/1279-2012,
· Постановою Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року №927/1498/14,
· Постановою Вищого господарського суду України від 01 червня 2010 року №11/49-04 (8/79-03).
Проте процес роздержавлення підприємств триває, і на сьогодні знову постає питання визнання права постійного користування за юридичними особами приватної форми власності, створеними в процесі реорганізації вже після набуття чинності ЗК України.
На сьогодні до судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передано справу № 906/620/19. Як зазначено в Ухвалі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року: «Колегія суддів приймає до уваги, що на даний час у провадженні судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває значна кількість аналогічних справ з тотожними підставами, предметом спору та складом учасників справи (зокрема, справи №№906/621/19, 906/704/19, 906/705/19, 906/708/19, 906/709/19). У всіх зазначених вище справах судами першої та апеляційної інстанцій вирішувалось питання щодо можливості набуття ТДВ "Житомиррибгосп" права постійного користування земельною ділянкою водного фонду в порядку правонаступництва.
Однак зі змісту судових рішень, які також наразі є предметом перегляду Верховного Суду, вбачається неоднозначне застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини щодо порядку переходу речового права на земельну ділянку державної власності в порядку правонаступництва… Проаналізувавши обставини даної справи …., з метою формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 906/620/19 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду».
Що ж, чекаємо висновків суду та сподіваємось на вирішення питання правозастосовної практики з питання правонаступництва права постійного користування, зокрема, тими юридичними особами, в тому числі й КСП, які були створені в процесі реорганізації державних підприємств вже після набуття чинності Земельним кодексом України.
Олена Радтке, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Радтке-Прядко і партнери», член ради в комітеті з питань верховенства права НААУ.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
