Досить часто виникають проблеми звільнення директора товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки в таких відносинах не достатньо подати заяву про звільнення за власним бажанням, керуючись нормами трудового законодавства, адже необхідно враховувати норми корпоративного права, згідно до яких рішення про звільнення директора має прийматись загальними зборами.
Яка ж правова природа відносин, які виникають між ТОВ та його керівником, бажаючим звільнитись, та як він, у випадку позбавлення можливості звільнитись, може захистити порушені права?
З однієї сторони, відповідно до ст. 43 Конституції України в нас заборонено використання примусової праці, з іншої сторони, товариство не може залишатись без керівництва, навіть якщо працівник лише один – власне директор.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, керівник товариства з обмеженою відповідальністю має право, як і інші працівники, на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, для чого звернутись до власника з відповідною заявою за два тижні, отже, на нього розповсюджуються норми законодавства про працю.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).
При цьому суди вважали, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення (наприклад, постанови від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, від 19.01.2022 у справі № 911/719/21).
Проте ситуація змінилась з прийняттям 6 вересня 2023 року постанови Великою Палатою Верховного Суду у справі №127/27466/20, яка відступила від зазначених вище висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, пояснивши необхідність такого відступу тим, що у зазначених справах Верховний Суд поклав в основу своїх висновків норми законодавства про працю за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів.
Велика Палата ВС послалась рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010на, зазначивши, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата ВС у цій справі зазначила, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту) в установленому ч. 12 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» порядку.
Велика Палата дійшла до висновку про те, що договір, про який ідеться в ч.12 ст. 39 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», є цивільно-правовим або трудовим договором (контрактом).
Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).
На думку ВП ВС саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Якщо директор був обраний на посаду директора Товариства рішенням загальних зборів учасників, що зафіксовані у протоколі, однак з ним не укладався трудовий договір в порядку, передбаченому ч. 12 ст. 39 Закону № 2275-VIII, то між директором та ТОВ не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак є неможливим застосування у спірних правовідносинах ст. 38 КЗпП України.
Частиною 13 статті 39 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків.
Визначення відносин між директором та товариством як корпоративних тягне за собою звернення директора з позовом саме до господарського суду за захистом своїх порушених прав.
До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 361/17/15-ц.
Також Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 р. у справі № 911/719/21 висловився про підсудність подібних справ господарським судам.
Але що робити, коли господарський суд відказує у відкритті провадження, посилаючись на трудовий спір, а суд загальної юрисдикції відмовляє у відкритті провадження, посилаючись на корпоративність відносин (випадки з практики). В цьому випадку треба визначитись, що є в основі доказів при зверненні до суду і отримавши ухвалу про відмову, оскаржувати її в порядку, передбаченому відповідним кодексом. Зауважу, що у випадку наявності юрисдикційного конфлікту, на підставі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на судовий захист, з урахуванням рішення ЄСПЛ «Станєв проти Болгарії» розгляд справи має здійснюватися за нормами цивільного судочинства.
Проте так і не має однозначної відповіді на питання, що робити директору у випадках, коли:
- учасники не з’явилися на збори;
- учасники не ухвалили рішення про припинення його повноважень та призначення нового керівника.
В будь-якому випадку кожна справа і механізми захисту в ній є індивідуальними, тому ми, адвокати, маємо враховувати всі можливі аспекти та ризики з метою найкращого захисту інтересів наших довірителів.
